Сибірка

 

Фото без опису

 

Сибірка – гостра зоонозна хвороба, збудником якої є спороутворююча бактерія Bacillus anthracis  та перебігає з інтоксикацією, серозно-геморагічним запаленням шкіри та лімфатичних вузлів, рідше – у генералізованій формі.

Основним джерелом для людини є травоїдні тварини: кози, вівці, корови, коні, верблюди, а також свині і дикі тварини. Період заразливості тварин триває весь період хвороби. Вони виділяють мікроби із сечею, калом, кров'янистими виділеннями із природних отворів. Протягом 7 діб нерозкритий труп загиблої від сибірки тварини є заразним. Сировина, отримана від хворої тварини (вовна, шкіра, волосся тощо), і виготовлені з неї предмети становлять епідеміологічну небезпеку протягом багатьох років. Резервуаром збудника є також грунт. Хвора людина епідеміологічної небезпеки не становить (як виняток можливі випадки зараження під час догляду за хворими, під час контакту з білизною, інфікованою спорами бацил). Зараження людини відбувається переважно контактним шляхом – через подряпини, порізи, садна при догляді за хворими тваринами, їх забоєві, зніманні шкіри, розбиранні туші, при виконанні земляних робіт. Харчовий шлях реалізується при вживанні недостатньо термічно обробленого зараженого м'яса або некип'яченого молока. Можливе аерогенне інфікування – при вдиханні пилу (під час стрижки овець, обробки зараженої вовни. Трапляється зараження при укусі мухою-жигалкою, гедзем, які можуть переносити збудника від хворих тварин.Сприйнятливість дуже висока.

Інкубаційний період від декілька годин до 8 діб (частіше 2-3 дні). Розрізняють локалізовану і генералізовану (септичну) форми сибірки. Найчастіше (95%) спостерігається локалізована (шкірна) форма сибірки з ураженням відкритих ділянок тіла – щік, повік, лоба, шиї, кисті, передпліччя. Шкірна форма може перебігати у вигляді карбункульозного, едематозного, бульозного та еризипелоїдного різновидів.

Профілактика:

  1. імунізація осіб із підвищеним ризиком зараження сибіркою;
  2. своєчасна діагностика сибірки у людей;
  3.  обов'язкова госпіталізація й лікування хворих;
  4. заключна дезінфекція у приміщенні, де перебувала хвора людина, ношені речі хворого, якими він користувався протягом 2-3 міс до захворювання обробляють камерним способом за пароформаліновим методом;
  5.  екстрена профілактика осіб, які контактували з джерелом збудника (хворими тваринами чи їх сировиною);
  6. Санітарно-освітня робота серед населення.

 

 

 Бережіть своє здоровя та здоров’я своїх рідних і  близьких!

 

Лікар епідеміолог

Відділення епідеміологічного нагляду

та профілактики інфекційних захворювань

 Надвірнянського РВ

ДУ «Івано-Франківський ОЦКПХ МОЗ України»                      Л. Клим’юк