Історична довідка с. Волосів

 Загальна інформація

Волосів — мальовниче село Прикарпаття, розташоване в Надвірнянському районі Івано-Франківської області. Належить до Переріслянської сільської територіальної громади. Від райцентру Надвірна його відділяє близько 15 км, а до найближчої залізничної станції Цуцилів — лише 1 км. Через село протікає річка Стримба, що додає особливої краси місцевим краєвидам.

Історія села

Давні часи

Археологічні знахідки свідчать, що територія сучасного Волосова була заселена ще з доби міді.
У селі, в урочищі Копани, виявлено поселення трипільської культури (близько IV–III тис. до н.е.), а в урочищах Татарські могили та Лучки — курганні поховання карпатської культури ІІ ст. н.е.

Середньовіччя

Перша письмова згадка про Волосів датується 8 квітня 1443 року в актах галицького суду. Є й пізніші згадки — зокрема, 1479 року.
У податковому реєстрі 1515 року село згадується як володіння шляхтича Бидловського, звільнене від податків через спустошення татарами.

За переказами, на березі річки Стримба, в урочищі «Мури», колись стояв невеликий замок або укріплення. Існує легенда, що там жив король на ім’я Волос, від імені якого й походить назва села. На місці стародавньої фортеці й нині видно пагорб, обведений ровами.

Новіший час

У 1854 році в селі збудовано дерев’яну Покровську церкву, яка й сьогодні прикрашає Волосів.
Через десять років після зведення храм розписали, а в радянський період, попри заборони, церкву не закривали. Після відновлення незалежності України вона знову належить греко-католицькій громаді.

У міжвоєнний період у Волосові активно діяло культурне життя:

  • 1935 року за участі місцевих мешканців завершено будівництво Народного дому;

  • працювали товариства «Просвіта» та «Луг», організовувалися театральні вистави та хор.

Один із визначних діячів того часу — сотник Армії УНР, який після поразки визвольних змагань оселився у Волосові, організував молодь і сприяв будівництву Народного дому. Загинув у 1943 році на Волині.

Культурна спадщина

  • Церква Покрови Пресвятої Богородиці (1854 р.) — зразок гуцульської дерев’яної сакральної архітектури.

  • Старовинні кургани та місця археологічних знахідок (урочища Копани, Татарські могили).

  • Народний дім, зведений у міжвоєнний період, залишається центром культурного життя громади.