Село Фитьків розташоване у південно-західній частині Івано-Франківської області в частині зони східних Карпат за 7 км. від м. Надвірна та за 28 км. від м. Івано-Франківськ.

Точної дати заснування села немає, як і відомостей про те, хто його заснував. Архівні документи за дослідженням професора-історика Петра Сіреджука згадують на території приблизного розташування теперішнього села Фитьків село з назвою “Хутків” і датою його заснування 1445 року. Але ця згадка потребує детального вивчення.

Цікавою є легенда про назву села. Десь на початку 17 століття у цих краях поселився Федір із своєю родиною. Від імені першого поселенця і з вимовою місцевого діалекту, ім’я Федір звучить, як “Фитько”, село було названо Фитьків.

Давні перекази та церковні документи підказують, що село починало будуватися на так званому “Широкому полі” в урочищі під скалою близько хутора Млини с. Гвізд. Про це свідчать записи в церковних книгах. Тут було збудовано в 1730-1740 рр. першу церкву-каплицю. Вирішальний вплив на розташування села мала р. Бистриця-Надвірнянська, яка протікає вздовж села і ділить його на дві частини. Виходячи з вузьких гірських проходів на рівнину, вона в період повені часто міняє русло, завдаючи селу великих збитків.

Уже в 1808 році жителі села змушені переселитися дальше на схід. Про це свідчить побудова нової церкви в урочищі “Глинищі”. Близько 1854 р. село остаточно утверджується у своїх сучасних межах. Сільською громадою зводиться нова церква, яка простояла близько 120 років, а в 1928 р. на її місці будують нову церкву за проектом відомого українського архітектора Євгена Нагірного. Точно відомо, що Є. Нагірний приїздив у село, бачив стару церкву і як міг зберіг її загальний вигляд. Церква є пам’яткою архітектури.

Пережило село панщину і панів-дідичів Цезаря Намету, Петра Покізяка, Якуба Хастіля. На рубежі 18-19 ст. село було досить економічно розвинуто. Тут працювали два млини, ткальня сукна і полотна, грабарня, фірас.

Значний вклад в розвиток села вклали греко-католицькі парохи. Так один з них, Олександр Заклінський в 1880 році виступає проти панів-дідичів, корчмарів, а в селі на 274 господарства було 4 корчми. Він відкриває школу, засновує читальню “Просвіта”, кооператив та касу взаємодопомоги. В час коли парохом села був Володимир Ленкавський, 1909-1923 рр., в селі провів свої дитячі роки ідеолог ОУН-УПА, автор Декалогу українського націоналіста, Степан Ленкавський. Його іменем названа одна з вулиць села.

В роки першої Світової війни 17 односельчан загинуло на її фронтах. Пам’ятає село, як в 1915 році, відбулася велика битва при штурмі гори Городище, де загинуло багато вояків, особливо хорватів. У 30-х роках їх останки перепоховані на сільському цвинтарі в братській могилі.

В період національного відродження 46 вихідців села вступають у лави Українських Січових Стрільців та Української Галицької Армії. Серед них сотник Михайло Балюк, Юрій Дронюк, Іван Кучерявий.

На початку 20 ст. в селі діяла громадсько-культурна організація “Просвіта”,яку очолив директор місцевої школи Мирон Король. В товаристві начислювалось 32 чоловіки. Одночасно М.Король був головою “Братства Найсвятішого Серця Ісусового”, багато працював над поповненням літературою сільської читальні “Скала”. З тих часів бібліотека села продовжувала розвиватися, поповнювався її літературний фонд.Так тривало до 1939 року.

При товаристві “Просвіта “ створюється організація “Луг” до якої входили молоді господарі та хлопці і дівчата. В 1939 році у складі товариства “Луг” нараховувалося до 60 чоловік(хлопців і дівчат). Керували цим товариством Василь Шеремета та Микола Головінський. Дівочою групою керували Анна Сорока та Анна Гуйтин.

В 1930 році в селі створюється осередок організації “Союзу Українок”. Очолювала осередок сестра священника О.Ніжинського – Ольга Ніжинська, яка будучи інвалідом І-ї групи багато зробила для духовного зростання молодих жінок села.

Значний вплив на діяльність громадських організацій мали парох села Олександр Ніжинський, його сестра Ольга, директор школи Мирон Король, Емілія Козловська та вчителька Стефанія Шмід.

З приходом в 1939 році більшовиків посилився національно-визвольний рух.

В роки Другої світової війни жителі села не залишалися осторонь визвольної боротьби, 8 чоловік вступає в дивізію СС “Галичина”. В селі діє підпільний осередок організації ОУН-УПА. 16 чоловік вступає в сотню УПА і всі гинуть за Україну. 27 прізвищ фитьківчан записано в книгу Пам’яті України. Серед них провідниця жіночої сітки ОУН-УПА Ірина Павликевич псевдо “Смерека”, про яку оспівано в книзі В. Маланюка “Дівоча любов”. Останки Ірини Павликевич після проголошення Незалежності України перезахоронено на цвинтарі біля церкви.

Період тоталітарного режиму не оминув села. В 1948 р. насильно зав’язують колгосп. Десятки сімей розкуркулюють і частину вивозять на заслання в Сибір. До 1989 р. закривається церква. Разом з тим, за цей час в селі будується школа, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт.

В 1989 р. починається хвиля національно-культурного відродження. В селі відкривається церква, висипається символічна могила борцям за Волю України, засновується товариство “Рух”, відновлюється робота “Просвіти”, “Союзу українок”, створюються фольклорні колективи “Первоцвіт”, “Перевесло”, які з часом отримують звання дитячого зразкового та народного.

Відомою на всю Україну стала фитьківчанка Надія Попович, яка будучи важко хворою, зуміла заснувати дитячий колектив “Первоцвіт” та залишатися працівником до останніх днів свого життя, стати автором трьох поетичних збірок: “Серед минущості буття”, “Портрет долі”, “Співаю тобі, Україно”. В 2001 році рішенням районної ради засновано премію ім. Надії Попович, яка присуджується в галузі культури, літератури та мистецтва.

Подарувала доля селу талановитого народного художника Василя Стефурака, автора відомої у всьому художньому світі картини “Покров Цариці України”. Цю картину пронизує дух любові до України, огортає тиха молитва за щасливу будучність Великої Руїни. З під пензля земляка вийшло дев¢ять великих полотен, що прикрасило фитьківську церкву Святої Параскеви –“Балаговіщення”, “Благословення Господнє”, “Цариця Небесна“ та інші. Десятки полотен прикрашають храми Івано-Франківщини, Львівщини. Є полотна художника і в Ватікані.

Осередком збереження та пропаганди народних звичаїв та обрядів в селі став аматорський гурт “Перевесло”, очолюваний заступником начальника відділу культури Надвірнянської райдержадміністрації, фитьківчанкою - Ольгою Багрійчук. Протягом 1989-2003 років колективу присвоюють звання народного.

Із незабутніми народними національно-патріотичними піснями “Перевесло” в 1990-1992 роках об'їхало майже всю Україну піднімаючи національний дух народу. В 1999 та 2004 роках колектив був учасником творчих звітів Івано-Франківщини на столичній сцені. Аплодували колективу і в сусідній Польщі.