Дитяча бездоглядність – одна з найгостріших проблем сучасного суспільства.
З кінця лютого 2022 року понад 3 мільйони дітей в Україні стали внутрішніми переселенцями, ще 2,2 мільйони виїхали за кордон. За 11 місяців після повномасштабного вторгнення Росії, загинуло багато українських дітей, та ще більше зазнали поранень. Тисячі втратили одного або двох батьків. Життя і здоров’я десятків тисяч дітей досі у небезпеці. Наслідки війни нагадуватимуть про себе ще довгі десятиліття.
Під кінець Першої світової війни вся Європа переживала потужну соціальну кризу. Мільйони біженців, військовополонених, внутрішніх переселенців наповнили майже всі європейські країни. Величезна кількість жертв на фронті і в тилу призвела до небаченого масштабу сирітства і безпритульності дітей.
Після війни кожній країні довелося вигадувати свій рецепт, як подолати важкі соціальні наслідки. У Франції, наприклад, у 1918 році налічувалося близько мільйона сиріт та напівсиріт. Ще під час війни уряд почав думати, як допомогти осиротілим дітям. Для цього у липні 1917 року у країні був введений спеціальний статус для дітей, які втратили одного або обох батьків. Їх називали «підопічними нації» (фр. pupilles de la Nation).
Вважалося, що державна допомога має замінити батьківське піклування. На практиці все зводилося до низки пільг. Діти-сироти чи напівсироти мали змогу безплатно навчатися та отримувати медичні послуги. Також уряд надавав систематичну фінансову допомогу і всіляко сприяв «підопічним нації» у працевлаштуванні. Значну підтримку «дітям війни» також надавали благодійні організації.
Однак чи не найбільшою допомогою для осиротілих було усиновлення та удочеріння. Часто такий обов’язок брали на себе вдови. З одного боку, вони виконували важливу соціальну місію, з іншого — отримували грошову допомогу від держави, яка допомагала облаштувати післявоєнне життя.
Друга світова принесла в Україну чергову хвилю сирітства та дитячої безпритульності. Серйозно вирішувати їх почали тільки після завершення бойових дій. За офіційною статистикою, на кінець Другої світової в Україні налічувалося понад 1,3 мільйона дітей-сиріт і напівсиріт. У радянській Україні не вигадували нічого нового і звернулися до відпрацьованої моделі дитячих будинків.
Попри всі зусилля державних, приватних і міжнародних організацій, тисячі дітей досі перебувають у небезпеці та часто залишаються наодинці з труднощами, особливо через війну. Події останніх років засвідчують: ця соціальна проблема далека від вирішення. Упродовж десятиліття громадянської війни у Сирії 28 тисяч дітей загинуло, понад 800 тисяч стали сиротами та напівсиротами, мільйони — біженцями. Нині ж трагедія втраченого дитинства знову повторюється на наших очах. Тепер — в Україні.
Явище дитячої бездоглядності і безпритульності є складним і неоднозначним, адже ці діти є жертвами не лише власних родин, але й байдужості оточуючих та суспільства.
Бездоглядними, безпритульними називають дітей, які були покинутими батьками або самі залишили сім’ю чи дитячі заклади, в яких перебували і не мають певного місця проживання.
Службою у справах дітей Переріслянської сільської ради забезпечується реалізація державної політики з питань соціального захисту дітей на території громади та здійснюються заходи щодо запобігання дитячої бездоглядності, безпритульності та вчиненню дітьми правопорушень. Так протягом 2022 року спільно з працівниками ювенальної превенції Надвірнянської РВП здійснено 4 профілактичні рейди, обстежено умови проживання у 15 кризових сім’ях з дітьми, з яких 5 батьків попереджено та 1 батька ініційовано до притягнення до відповідальності. Під час відвідування сімей, з батьками проводяться бесіди щодо попередження домашнього насильства, інших проявів жорстокого поводження з дітьми; профілактики дитячої бездоглядності та безпритульності; належного виконання батьківських обов’язків та здорового способу життя.
Якщо Ви виявили дитину, залишену батьківського піклування, звертайтесь до працівників поліції або служби у справах дітей.